Селище Ліщин — місцевість з унікальним природним потенціалом та багаторічною історією.

Назва села походить від урочища ліщинового лісу, яке донині знаходиться на лівому березі річки Гуйви. На правому березі тривалий час існувало окреме село Тулин, яке походить від слова “тулитися” до річки. У другій половині ХХ століття населенні пункти об’єднали під однією назвою — Ліщин. 

Витоки історії: перші згадки про Ліщин

У 1566 році з’явилися перші дані про край, але точної дати утворення не встановлено. Археологічні дослідження доводять, що поселення Ліщина існувало ще в ІХ столітті за часів Черняхівської культури. Сліди перших заселень знайдені на лівому березі річки Гуйва, яка здавна слугувала торговим шляхом “Житомир – Бердичів”. В результаті Ліщин почали називати “містечком”. Ці дані збереглися і досі. 

Під час Коліївщини, 1768 року, в районі Кодні діяв гайдамацький загін на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм на території Ліщина та сусідніх селищ. Кургани, що збереглися донині, стали свідками боротьби гайдамаків із польською шляхтою. Про ці події розповідають і жителі, які знають про підземні ходи на території “містечка”. 

У 1914 році розпочалась Перша світова війна. На сьогодні відомі імена двох селян Ліщина, які мали царські нагороди “Орден святого Георгія”: Литвин Петро та Прус Терентій

Сліди сталінської епохи: голод та репресії 

Населені пункти сільської ради дуже постраждали від голоду 1932-1933 рр. За свідченнями очевидців, серед жертв було майже 1000 селян. Пережив Ліщин і політичні репресії. У ті часи десятки жителів були ув’язнені або зниклі безвісти. Пам’ять про них увічнена пам’ятним знаком.

Ліщин – єдине село в Житомирському районі, де ще в 1990 році було встановлено гранітну стелу жертвам тоталітарного режиму. 290 односельців не повернулися з Другої світової війни.

Після війни розпочався другий голод (1946 р.). Хліб відняла держава. Люди почали споживати мерзлу картоплю, буряки, що залишилися на полі після збирання. Навесні рятувалися щавлем, кропивою, лободою, конюшиною.

Розбудова Ліщина: новий етап розвитку 

У 1954 році було споруджено гідроелектростанцію, встановлено місцевий радіовузол. У 1961 році збудовано Будинок культури. За високі показники у праці 121 житель села відзначений урядовими нагородами, серед яких знана на Житомирщині ланкова А. Ф. Волотівська. 

Сьогодні на території села діють і працюють амбулаторія загальної практики сімейної медицини СТОВ “Ліщинське”, Будинок культури, сільська бібліотека, ДНЗ “Ластівка”, школа І-ІІІ ст., вісім магазинів та поштове відділення. 

У Будинку культури проводять культурно-масові заходи, працює тренажерний зал, який обладнав вихідець з села Петро Комаренко. Функціонує спортивна секція кунг-фу (розділ Саньда). Заняття проводить чемпіон Європи з кунг-фу Ярослав Кобель.

Діти Ліщинської громади займають призові місця на всеукраїнських змаганнях. Крім того, тут є кімната народознавства, де зберігаються старовинні речі селян та вироби місцевих майстринь: вишивки, ляльки-мотанки, домоткані полотна.

Пам’ятки архітектури 

На території села чимало залишків архітектурних пам’яток, зокрема будівлі маєтку Поляновського та Троїцького костелу із дзвіницею. Палац Олександра Добровольського 1904 року, споруджений архітектором В. Городецьким.

Старожили розповідали, що у Тулині стояв великий палац, територія якого була огороджена старим кам’яним муром. На жаль, палац не зберігся, залишилась одна назва — “Панський сад”. 

У 1710-1725 роках в Тулині збудували Свято-Покровську церкву, а у 1730 р. — церкву Різдва Богородиці з чудотворною іконою “Всіх Скорботних Радість”. У 1961 році комуністи її закрили. Довгих тридцять років будівлю використовували для різних господарських потреб.

Реставрація храму почалась аж у 90-х роках за ініціативи голови сільської ради М. Татуревича та голови колгоспу В. Ковал. У XVI столітті тут діяла протестантська громада, яка також відродилася у 1996 році. Сьогодні у храмі функціонує “Дім молитви євангельських християн”.