ТОВ “Агрофірма “Родіна” відоме на весь Казахстан. Рівний асфальт, акуратні ряди нових будинків котеджного типу, сучасний молочно-тваринницький комплекс та розкинуті довкола доглянуті поля. Інші господарства спрямовують сюди тваринників і технологів переймати досвід, працівники стоять у черзі, щоб отримати тут роботу, журналісти висвітлюють в медіа успіхи агрофірми.

Європейський порядок і суспільний уклад химерно сплелися в цьому селі. Сусідська громада з міцними родовими зв’язками працівників трудяться на благо свого спільного активу — агрофірми “Родіна”, і обережно ставиться до чужинців. Мешканцям Родіни як нікому іншому відомо, наскільки складний був шлях становлення господарства.

З чого все почалося

А почалося все у 1987 році, тоді ще радгосп “Родіна” очолив молодий 28-річний фахівець Іван Адамович Сауер. До цього Іван Адамович кілька років був головним інженером радгоспу “Червоний прапор”.

“…Після інституту мене спрямували до радгоспу “Червоний прапор”, це був аул. Він був битий, не вважався провідним, мені здавалося, що після Малинівки це край всесвіту. Але коли я приїхав сюди, до села Родіна, я був шокований. Ніякого асфальту, жодного ліхтаря, в жодному будинку не було водопроводу — навіть у директора, ні каналізації, ні, тим паче, центрального опалення”,згадує І. А. Сауер своє знайомство з селищем Родіна.

Сьогодні село Родіна — це 7,2 км внутрішнього асфальтного покриття, водопровідна мережа з 3-ма резервуарами для запасу чистої води, централізоване опалення, вітрогенератор, новий дитячий садок, їдальня для працівників в центрі села і багато іншого.

Звичайно, перетворення відсталого радгоспу на провідне агропідприємство країни було б неможливе без грамотного керівництва. Але, як згадує сам Іван Адамович, в основі всього лежить людська праця. Він же намагався робити так, щоб люди отримували за свою працю гідну винагороду.

У наполегливій роботі пройшов важкий період 90-х років. Великі радгоспи приватизувалися і розпродавалися, виїжджали хороші управлінці, які мали родичів в Німеччині, Росії, Україні. Очікували мешканці, що поїде й Іван Адамович, але він залишився.

Іван Адамович взяв управління в свої руки і з дозволу президента став на чолі фактично першого приватного сільськогосподарського підприємства в країні. Він викупив 20% підприємства, а після декількох років успішної роботи отримав дозвіл викупити ще 31%. Більшість акціонерів — мешканці села Родіна. Сьогодні акціями володіють близько 450 осіб — це ті люди, які працюють на благо господарства.

Тоді, в хаосі 90-х, коли інші підприємства вирізали та розпродавали свою худобу, мешканці села Родіна не тільки зберегли те, що було, але й придбали обладнання для міні-молокозаводу.

Вже в 2007 році на території села було створено молочно-тваринницький комплекс. Сьогодні ТОВ “Агрофірма “Родіна” щодня поставляє в Астану 45 тонн молочної продукції, виробленої на 60% із власного сирого молока. В асортимент входять: кефір, ряжанка, вершки, сир, вершкове масло.

Автоматизація виробництва

Кілька корівників з привезеними з Канади особинами голштино-фризької високопродуктивної породи, доїльний зал карусельного типу на 50 корів, пологове відділення з профілакторієм, літній майданчик … І все організовано на найвищому рівні, з високим рівнем автоматизації. Автоматизовано прибирання гною, встановлені чесалки з електричним приводом, комп’ютер здійснює моніторинг показників здоров’я кожної корови. Молоко після доїння накопичується в танках, звідки, не бачачи світла, по молокопроводу надходить на молокозавод, потім перевірка якості, обробка, упаковка і вже вранці наступного дня готова молочна продукція — на прилавках маркетів Астани.

У “Родіни” вийшло те, що не вийшло у великих і багатих радгоспів. А секрет простий і ховається в словах беззмінного керівника. Не потрібно ховатися за проблемами, кожен день можна і потрібно щось робити!

Головний актив агрофірми — люди

Але продукція тваринництва — це лише 50% загального виробництва агрофірми. “Родіна” — це і елітно-насінницьких господарство, і племінна ферма з розведення англійської верхової породи коней, підприємство також займається виробництвом і реалізацією будівельних матеріалів. У місцевому магазині продається хліб, молоко, овочі, м’ясо, ягоди власного виробництва.

За роки спільної роботи у мешканців села сформувалася висока трудова етика і ревне ставлення до спільної справи. З недовірою поглядають вони на чужинців, яких спокусили красиві пейзажі. Адже люди — це головний актив агрофірми, і сюди не впишеться аби хто з боку.

“Якщо ми когось беремо … Подивилися на нього при співбесіді, при зустрічі, за документами, начебто ця людина може бути претендентом для роботи тут. Потім починається: де живуть, як живуть, які сусіди, як вони з сусідами ладнають, які діти, аж до того, як ці діти вчаться. І коли все у них зростається, збігається, після цього ми говоримо: добре, ми вас беремо “, — Іван Адамович Сауер.

Такий підхід пояснюється тим, що “Родіна” — практично сімейне підприємство. Три десятка років члени місцевих сімей працювали на благо агрофірми, вкладали сили і душу в загальну справу. Для них це не просто робота. Підприємство — спонсор всіх соціальних активностей в регіоні, спортивних і культурно-масових заходів. На балансі знаходяться дитячий сад, школа, хокейний корт, магазин, швейний цех, баня, перукарня. Середня зарплата на підприємстві — 150 тис. тенге, і ще 130 тис. Додатково виділяється на покриття потреб працівника. Заохочується навчання працівників, здобуття вищої освіти їхніми дітьми.

Тому у місцевого працівника і болить душа за спільну справу. Складно очікувати від приїжджого такого ставлення. З образою часом дивляться на тих місцевих, хто, отримавши освіту, вирушає в місто. Але Іван Адамович завжди з радістю приймає їх, якщо вони повертаються. Адже для нього все працівники та члени їх сімей — одна велика сім’я, а в дружній родині не прийнято таїти образи.

Так що ж таке ТОВ “Агрофірма”Родіна”? Сучасне високотехнологічне підприємство або сімейна ферма? На це питання немає однозначної відповіді.

“Ми ще далекі від побудови капіталістичних відносин. З капіталістичного у нас тут право власності, а все інше поки, на жаль, соціалістичне”, — І. А. Сауер.